ГНИ информирует...

О Волновахе
История города
История города (укр) Информация о районе
Природные территории
Большие и малые села
Села и посёлки (укр)
Карты, схемы
Расписание поездов
Расписание электричек
Расписание автобусов
Банки, банкоматы
Такси
Отдых, развлечения
Провайдеры, сети
Мобильная связь
Телевидение
Кабельное ТВ
Радиостанции
Архив форума
Карта сайта
Библиотеки, музеи
Газеты
Учебные заведения
Организации города
Достопримечательности:
Великоанадольский лес
Дендрарий
Лесной колледж
Музей леса
Монастырь

Архив новостей

Друзья сайта

Устав территориальной громады

Форум

Фотогалерея

Поиск работы

Погода в Волновахе

Фирмы, организации

Моя рідна мова та мова моїх батьків – українська, тому що ми живемо в Україні. Хоч у нашій сім’ї спілкуються російською, я пишаюся своєю національною мовою.

У нашому селищі вивчають українську з дитячого садка, тому розуміють і люблять. А ще ми з посмішкою переповідаємо один одному бувальщини, що чули від людей, які починали будувати і обживати наш населений пункт. Багато з цих розповідей стосуються однієї яскравої постаті, Федора Михайловича Сокола, "щирого українця”, першого продавця крамниці нашого селища, котрий працював тут у 50-ті роки минулого століття. Цю людину веселої вдачі, жартівливу й доброзичливу, любили всі, а найбільше – покупці. До знайомих і незнайомих Федір Михайлович звертався з однаковою посмішкою: "Чорнява!”, "Чорна!” – і ніхто не ображався, навпаки, відповідали так само весело й щиро.

Продавець умів покращити настрій навіть най- похмурішому клієнтові. Часто жарти крутилися навколо мовних неспівпадінь споріднених української та російської мов: так Федір Михайлович намагався у грайливій формі довести важливість знання української мови для всього населення нашої держави. На запитання численних москвичів, які не розуміли багатьох українських слів, міг сказати: "Ні, Чорна, муки немає. Якщо хочете, беріть борошно”. Люди ж цілком серйозно запевняли, що їм потрібна саме "мука”. Подібні ситуації траплялися і з "сукнями”, і "стрічками” та іншим крамом...

Зараз і в народі, і на екрані телевізора часто згадують проблеми двомовності у нашій країні і вивчення української мови як рідної. Я вважаю, що неможливо примусити людей забути свою мову, не можна її принижувати чи визнавати другорядною серед інших. Звичайно, у нашій демократичній Україні мирно співіснують представники різних національностей, а, отже, – й різних мовних культур. 21 лютого щорічно ми святкуємо Міжнародний день рідної мови, кожний народ – своєї, а 9 листопада – свято української мови, як відомо. Чому б не впровадити у цей день серед українського населення нову традицію – спілкуватися лише державною мовою, щоб підвищити її соціальний статус, вшанувати нашу славетну давнину.

Газета "Наше Слово"