герб Волноваха
Волновахский городской портал


Главная
Добавить новость!
2017-04-28 [18:03:31]
Разделы сайта

ГНИ информирует...

О Волновахе
История города
История города (укр) Информация о районе
Природные территории
Большие и малые села
Села и посёлки (укр)
Карты, схемы
Расписание поездов
Расписание электричек
Расписание автобусов
Банки, банкоматы
Такси
Отдых, развлечения
Провайдеры, сети
Мобильная связь
Телевидение
Кабельное ТВ
Радиостанции
Архив форума
Карта сайта
Библиотеки, музеи
Газеты
Учебные заведения
Организации города
Достопримечательности:
Великоанадольский лес
Дендрарий
Лесной колледж
Музей леса
Монастырь

Архив новостей

Друзья сайта

Устав территориальной громады

Форум

Фотогалерея

Поиск работы

Погода в Волновахе

Фирмы, организации









Історія Спасо-Преображенської церкви 1835-1944 р.

Середина девятнадцятого століття. На території сучасного міста Волновахи з`являються перші переселенці, і було це в далекому 1842 році. А називалась наша місцевість Холодні Терни. У 1835 році у селі Платонівка було збудовано церкву, а у 1862 році були добудовані бокові притвори. Після відміни кріпосного права у Донбас у пошуках крощої долі приїздять селяни з Орловської, Воронежської та Курської губерній. Перші згадки про село Платонівку, а потім і про церкву датуються 1864 роком. Село Платонівка Миколаївської області Маріупольського уїзду нараховувало сто сорок чотири подвіря, девьятсот двадцять пять мешканців, деревьяна церква, лавка, два вітряних млина. Церква мала назву „Свято-духівська”. Зьявилась вона на східній стороні річки Мокра Волноваха близько двухсот метрів від неї на пагорбі. Вона була висока та красива із дзвінницею. Церква була дерев`яна, але фундамент був камяний і дуже міцний. Кожну неділю лунали дзвони, які було чути звідусіль, і одночасно більше сотні віруючих мали змогу молитися. У церкві також правилась паніхіда по померлим, цвинтар був також недалеко, триста метрів на південь.

Село росте і в 1891 році уже нараховує двісті двадцять вісім дворів, тисячу шістсот двадцять три чоловіки населення, і в 1876 році відкривається церковно-прихідська школа, попечителем якої став священик отець Микола. Школа утримувалась за рахунок церкви, а уже у 1907 році будується нова школа, яка мала назву земська народна школа, де навчалися сто вісімдесят дітей. Закон Божий викладав священик Левицький. Земельний наділ на кожну ревізьку душу складав сім і сім десятих десятин. Більше ніж інші мав землі відставний майор царської армії Платонов. За однією із версій звідси і назва села Платонівка. Не мали коней, або мали одного коня вісімдесят дев`ять господарств, два- три коня (середняки) – сімдесят п`ть господарств, заможних – сорок сім, кулаціких господарств було сімнадцять.

У 1880 році дехто хнайшов собі роботу на будівництві залізниці, а потім і працював на залізниці. Заробітня платня складала чотирнадцять рублів шісдесят копійок, але цього вистачало тому що пуд пшениці коштував сімдесят - дев`яносто копійок, корова – тридцять п`ять рублів, свиня сім – одиннадцять рублів, хлібина – дві – три копійки. І якщо проблем з харчуванням у більшості мешканців нашого села не було, то за медичною допомогою треба було звертатися за двадцять п`ять верст у село Староігнатовку, де жили фельдшер, акушер та дільничий лікар, які обслуговували шість волостей.

Навколо церкви з`являються ще два будинки з цегли – це зараз будунок МРЕВ по вулиці Першого Травня та „низенька” школа по вулиці Губенка. У цьому ж будинку мешкали і вчителі школи. Одночасно у школі навчалися від дванадцяти до п`ятнадцяти класів. До церкви ходили не тільки мешканці села Платонівка, а і мешканці хутора Мар`янівка, який знаходився за три кілометри на північ, зараз вулиця Дачна. Йдуть роки, церква стає осередком духовності, знань, культури у нашому селі. І церкву все частіше називають наша Свято-духівська церква.

У дев`ятисоті роки священиком церкви, за архівними данними, був Олександр Петрович Ігнатович 32 років, який закінчив Полтавську Духовну семінарію. З 1902 року працював вчителем, а з 1909 - священиком у Свято-духівській церкві і отримував за рік двісті дев`яносто чотири рублі платні. Псаломщиком з 1913 року працує Божко Іаков Єстаф`євич 21 року – випусник духовного училища, не одружений. Сама церква мала сорок десятин землі, тисячу шістсот сорок п`ять прихожан, з них вісімсот шістдесят дев`ять – чоловіки, сімсот сімдесят шість – жінки, загальний доход церкви складав вісімсот вісім рублів вісімдесят копійок у 1913 році.

Після Лютневої революції, у березні 1917 року неподалік від церкви засновується Платонівська волосна Рада, а у 1920 році – перша сільрада. Минає десять років, і у 1930 році у ста кроках від церкви на схід засновується колгосп „Культурна революція”. Сьогодні на цьому місці знаходится „ройводоканал” по вулиці Першого Травня.

Це було першим сер`йозним ударом для церкви, тому що уже у 1934 році в церкві розмістили клуб, який діяв до 1941 року. Дзвони було знято, ікони та сам іконостас люди рознесли по домівках. І зараз у нашій розповіді треба зробити відступ.

У селі Іванівка Волновасьго району у 1925 році починає правити службу молодий священик, випусник духовної семінарії 1898 року народження Курсаков Василь Григорович, вірніше отець Василій, спочатку в Іванівці, а з 1931 по 1935 рік у Кирилівці Ольгінського району. У 1935 році родина отця Василія, а це два сини та дружина, переїзджає до села Ольгінки. Отець Василій починає працювати на цивільній службі бухгалтером на маслозаводі села Ольгінки. У самого отця Василія з родиною не було спокійного життя. До Великої відчизняної війни він так і працює на цивільній службі. Про нього вже тоді говорять як про чесну та порядну людину. Ростуть сини. У 1941 році починається війна. У 1942 році отець Василій повертається до церкви у село Кирилівку Ольгінського району де працює рік. А з 1943 року і до кінця свого життя протоієрей отець Василій живе у місті Волноваха з початку за адресою правулок Оржонікіжзе на квартирі у Байрачного Сави Михайловича, а з 1944 року у сторожці, біля церкви. Разом з ним у сусідній кімнаті проживає дяк, він же регент і псаломщік Лялько Василь Маркович. У 1943 році іде на фронт старший син Євген, а у 1944 – молодший Всеволод. Обидва сини воюють за радянську владу.

Але повернемось до історії. У 1923 році разом з хутором Мар`янівкою рішенням Донгубвиконкому село Платонівка приєднується до Волновахи, поселення міського типу. З тих часів і до цього дня села Платонівка вже немає, а є частина міста, яка називається Платонівка. У 1939 році мешканців міста за преписом населення п`ятнадцять тисяч п`ятсот осіб. Місто розвивається, будується великий млин, де переробляють зерно, гречку та соняшник. У коглгоспі „Культурна революція” працює сто шістдесят чотири чоловіки. У місті з`являються дві мостові вулиці. Одна з них - Першого Травня, яка вела до колишньої церкви на Платонівку.


Адрес текущей страницы: www.volnov.org.ua

Рекомендуем: http://bolgarki.com/index.php?option=com_content&task=view&id=21&Itemid=11 - bolgarki.com ; Операция формирования гофрокороба и снегоуборочная техника выполняется на одной странице.