Війна. І ця сторінка життя нашого міста і трагічна, і цікава. Відступає Радянська Армія, і в 1941 році у місті уже фашисти. А у 1942 році починають правити службу у „нашій” Платонівський церкві, яка тепер називалась Спасо-Преображенською. Люди повертають до церкви всі ікони і принаддя, які колись належали церкві. Службу у 1943 році починає правити протоієрей отець Василій, про якого ми вже розповідали.
Від отця Василія під час проповідей люди постійно чули, що Радянська Армія обов`язково повернеться. А у 1944 році після визволення прихожани і отець Василій зібрали кошти на будівництво танкової колони „Дмитрій Донський”. За цей вчинок протоієрей Курсаков Василь Григорович був відмічений подякою від командування Радянської Армії, а всіх віруючих та духовенство Сталінської області поздоровив Верховний Головнокомандуючий І. Сталін. Їх внесок шість мільйонів триста тисяч п`ядесят дев`ять рублів у премогу над фашизмом.
Церква виконую свої функції: у церкві хрестили дітей, вінчалися молоді (одруженних до Німеччни не вивозили), кожної неділі правилась служба.
Вересень 1943 рік, наше село було визволене від фашистів. Повертаються з івакуації мешканці нашого міста. До церкви стояли черги, щоб охрестити дітей. Батюшка молитвами міг зцілювати людей, про це не раз казали свідки.
Місто повертається до нормального життя, але втрати були відчутні: населення скоротилося на тисячу чоловік і у 1946 році нараховувало чотирнадцять з половиною тисяч. Відновлюється місто. Будується клуб „Перемога” по вулиці Першого Травня на триста п`ятдесят місць, на повну потужність працює млин і пререробляє за рік триста дев`яносто шість тон зерна. У колгоспі залишилося вісімдесят чоловік, на допомогу прийшли переселенці з Київщини. Життя поновлюється, церква нараховує тисячу шістсот сорок шість парафіян. За номером сорок дев`ять від 7.05.46 року церкву зареестровано як Преображенська церква прихідське православне об`єднання. Навколо церкви будують паркан. Отець Василій особисто посадив біля церкви декілька дерев. Одружуються сини, які повернулися з війни, і у сторожці, біля церкви живуть чотири сім`ї.
Дуже багато розмови, але якою ж вона була наша церква? Фундамент кам`яний, стіни рублені, штукатурені, дах критий залізом, підлога дерев`яна, всередині штукатурка по дереву, пофарбовані.
Загальна площа земельної ділянки 1750 квадратних метрів, під будівлеї 460 метрів квадратних, висота всередені будівлі 4,7 метри. Господарське утримання – добре. У 1949 році з`являється кований дуже красивий залізний паркан. Такі висновки робить комісія чотирнадцятого серпня 1954 року.
Але церква заважала Радянській владі і, мабуть тим, що крім віри у Комуністичну Партію, щасливе майбутнє вона казала людям про любов до ближнього, про святі істини, порядність, про святе і вічне. Та коли у 1958 році біля самої церкви почали будувати фундамент для майбутньої школи, всім стало зрозуміло, що церкви не буде, так і сталося...
Проієрею отцю Василію запропонували залишити сторожку і він повертається жити у правулок Оржонікідзе, а діти живуть своїми сім`ями. У 1960 році була остання паніхіда у церкві і останне вінчання. Ховаючись від влади, але кохаючи один одного прийшли до церкви, щоб скріпити свою любов літнім вечором молоді Хожаінова Зінаїда Феофанівна 1927 року народження і Хожаінов Василь Олексійович 1934 року народження. Вінчав молодих протоієрей отець Василій. Дуже багато молоді зійшлося подивитися на церемонію вінчання. Молоді і зараз живі і здорові (колись молоді, а сьогодні пенсіонери) мешкають по вулиці Літвінова чотири. Здоров`я вам, наші земляки.
Десятого серпня 1960 року з`являється документ, що будівля церкви і сторожка до майбутньої єксплуатації не придатні і загрожують обвалом. Провести капітальний ремонт цих будівель недоречно. Рахуємо що їх треба знести. Ще через місяць уповноважений Ради у справах російської православної церкви при Раді Міністрів РСР по Сталінській області Чорноморченко від 20.09.1960 № 2060 повідомляє про зняття з реєстрації общини.
Як ми бачемо церква була у хорошому стані з новим парканом, у церковній казні у 1959 році було сто тисяч рублів, а за пів року 1960 – шістдесят тисяч рублів. Кожної неділі до церкви приходили від тридцяти до ста п`ятидесяти чоловік. Були і прихожани і кошти на ремонт, але, але, але.... Не було бажання у влади бачити в церкві свого союзника. Коли тільки по Сталінській області з 1930 по 1960 рік були закриті, зтерті з лиця землі, пребудовані під зерносховища десятки, сотні церков. Це була політика, яка нідочого гарного не привела, а навіть навпаки.
Влітку 1960 року під`їхав трактор, зачепили тросом трохи вище від фундаменту церкви, смикнули раз, другий і нестало „Преображенської церкви”. Але цим історія „нашої” церкви не закінчується. У 1962 році ікони, іконостас і решту майна церкви перевозять до карлівської „Свято-Духівської церкви”(один з районів міста Волновахи за сім кілометрів від Платонівки), назначають настоятелем у цю церкву протоієрея отця Василія. У 1966 році за номером 57 Протоієрей Василій Григорович Курсаков був нагородженний „Хрестом з Прикрасами” від Його Святєйшества Святєйшим Патріархом Московським і Всія Русі Олексієм. До 1968 року виконує свій святий обов`язок у нашому місті отець Василій. Останній, 1969 рік, він працює у Новотроіцькій церкві Волноваського району.
Помирає отець Василій двадцять дев`ятого липня 1969 року. Сотні людей, священослужителів прийшли попрощатися, попросити прощення у отця Василія за свої помилки, за те, що не змогли відстояти своєї церкви. Колона розтяглася від хати отця Василія до школи, до церкви, яка стала школою для тисяч прихожан. Сьогодні нагадують про церкву дерева, які посадив отець Василій, вони колом стоять навкруги колишньої церкви, та спогади свідків, які пам`ятають красиву Платонівську „Преображенську” церкву і прекрасну людину благочинного протоієрея отця Василія. У цьому році на місті церкви буде камінь з написом, що на цьому місці з 1835 по 1960 рік стояла „Преображенська” церква.
