В роки громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції Волноваський залізничний вузол, що мав важливе стратегічне значення, не раз був об'єктом запеклої боротьби. Під час наступу німецьких та австро-угорських окупантів за наказом №117 по частинах Червоної Армії Донецького басейну від 7 квітня 1918 року створено Волноваський укріпленний район і Волноваську группу Червоної Армії. Її завданням було обороняти дільницю від станції Пологи до станції Волноваха. Натиск окупантів у цьому районі стримували частини1-ї Радянської армії і створені Центроштабом Доббасу червоноармійські і робітничі загони, а також загін моряків на чолі з А.В. Полупановим.
18-20 квітня на підступах до станції точилися бої з айстро-німецькими військами. 22 квітня окупанти вдерлися у Волноваху. Разом з частинами Червоної Армії відступила і група робітників-залізничників, було вивезено також деяке майно вузла.
Окупанти відновили в селищі старі порядки. Знову підвели голову куркулі. У червні 1918 року на станції розміщувались частини 15-ї німецької і 59-ї австрійської дивізій. Але трудящі Волновахи не упиняли боротьби за відновлення Радянської влади. Влітку і восени 1918 року тут діяла підпільна група, в яку входили місцеві робітники-більшовики П.А. Чернявський, П.А. Угрюмов, А.Н. Гнатюк, Х.О. Мариничев, Д. Троян, а також І.Ф. Супрун, що вступив до лав більшовицької партії пізніше - у 1920 році, та ін. Влітку 1918 року на станції було вчинено кілька диверсій - залізничники виводили з ладу рухомий склад і станційні колії. Місцеві робітники включилися У всеукраїнський страйк залізничників, який з 18—20 липня 1918 року охопив майже всі станції Катерининської залізниці.
Восени 1918 року в районі Волновахи діяло кілька партизанських загонів. Активно боровся проти окупантів загін, створений учителем із сусіднього села Новотроїцького М. Т. Давидовим. Партизани кілька разів проривалися у Волноваху. Разом із залізничниками вони роззброювали австро-німецьких солдатів, затримували ешелони з бойовою технікою і продовольством. Незабаром їм довелося боротися й проти білокозачих загонів Краснова та «Добровольчої армії» Денікіна, які наприкінці листопада-на початку грудня 1918 року захопили Маріуполь, проголосивши свою владу на території всього повіту, в т. ч. й у Волновасі.
Протягом січня — березня 1919 року безперервні бої з білокозаками і денікінцями вів загін, організований робітниками депо. Під час одного бою, у січні 1919 року, карателі схопили і розстріляли пораненого комісара загону більшовика П. А. Чернявського.
На допомогу залізничникам прийшли війська Південного та Українського фронтів Червоної Армії, зокрема з заходу наступали полки Задніпровської дивізії, якою командував П. Ю. Дибенко. На початку березня 1919 року між ними і білогвардійцями, що зосередили в районі Волновахи великі сили, зав'язалися запеклі бої .
Ударів по ворогові завдавали і місцеві повстанські загони: на початку березня між станціями Волноваха і Великоанадоль вони вивели з ладу залізничну колію, вчинили напад на поїзд, що віз у Таганрог французьких офіцерів, і на ешелон з білогвардійцями.
18 березня 1919 року частини Задніпровської дивізії визволили Волноваху. У селищі було створено ревком на чолі з П. А. Угрюмовим. Вийшов з підпілля більшовицький осередок. Станція весь час знаходилась у зоні воєнних дій, і залізничники докладали всіх зусиль, щоб допомогти Червоній Армії. Вони обладнали бронепоїзді, командиром якого став слюсар, більшовик М. Є. Варуша. До команди бронепоїзда увійшли П. А. Угрюмов, X. О. Мариничев, Й. Є. Варуша, Т. І. Зубов, І. П. Любич, М. О. Новиков та ін. За 20 км від Волновахи, поблизу станції Карань, бронепоїзд вступив у бій з білогвардійським бронепоїздом «Іван Калита» і завдав йому значних пошкоджень. Але втрати були і серед бійців бронепоїзда. Смертю героїв полягли Я. Ю, Нелепа, В. О. Дюдюн та інші.
На початку квітня кіннота генерала Шкуро прорвала фронт у районі Юзівки і 12 квітня захопила Волноваху. Денікінці учинили дику розправу над тими, хто подавав допомогу Червоній Армії: 13 квітня у дворі станційного відділку розстріляли групу робітників, щодня проводились арешти й облави.
Після впертих боїв частини Червової Армії 24 квітня 1919 року знову визволили станцію. У цих боях брала участь і Задніпровська бригада бронепоїздів, команди яких укомплектовувалися балтійськими і чорноморськими матросами. Командиром бригади був 19-річний комуніст С. М. Лепетенко, а в її лавах билися В. В. Вишневський (згодом став відомим драматургом), а також І. Д. Папанін (прославлений радянський полярник). Внаслідок зради Махна, що командував 3-ю бригадою Задніпровської дивізії, 19 травня 1919 року денікінці прорвали фронт на південь від Юзівки і наприкінці травня захопили Волноваху. У ці дні велика група волноваських залізничників пішла до лав Червоної Армії. У боях з денікінцями загинули П. А. Угрюмов, М. О. Новиков, помер від тифу X. О. Мариничев.
Сім місяців хазяйнували у Волновасі денікінці. Вони зосередили тут каральні загони і величезні склади озброєння і боєприпасів. Восени 1919 року в районі Волновахи відбувалися бої між повстанськими загонами і білогвардійцями. Робітники станції виводили з ладу рухомий склад, псували паровози, саботували відправку білогвардійських поїздів.
