У зв'язку з утворенням повітів і волостей наприкінці квітня 1921 року було створено Волноваський район Юзівського повіту, що проіснував до березня 1922 року. Райком КП(б)У, райвиконком, комуністи осередку вузла одностайно схвалили неп. Велику роботу провели вони по боротьбі з розрухою і голодом. У 1921 році ремонтно-будіведьний поїзд розпочав відбудову залізничного вузла. Райекономрада накреслила заходи щодо розвитку дрібної і кустарної промисловості. У селищі було створено кооперацію, відкрито кількакустарних майстерень, пекарню, їдальню, крамницю, дитбудинок, лікарню, а також школу, бібліотеку, клуб залізничників ім. К. Маркса, лікнеп, агітпункт.
Активно працювали профспілка залізничників вузла і комсомольський осередок,
якии на серпень 1921 року налічував 15 комсомольців.
У 1923 році Волноваху було віднесено до категорії селищ міського типу і включено до складу Сретенського (перейменованого у жовтні того ж року в Жовтневий) району Маріупольського округу. Незабаром районні установи перевели з с. Сретенки на станцію Волноваха, яка стала центром Жовтневого району. Це відіграло позитивну роль у розвитку селища. Якщо у січні 1923 року тут було 172 будинки і жило 872 чоловіка, то на час всесоюзного перепису населення 17 грудня 1926 року — 459 будинків і 1760 жителів. Основну масу населення (68 проц.) становили українці. Ще у 1925 році тут було відкрито семирічну школу. До десятиріччя Радянської влади почалося будівництво нового приміщення лікарні. У селищі працювали медична дільниця, аптека. Велику роботу щодо розвитку і впорядкування селища провадила Волноваська селищна Рада. У 1927 році до її складу входило 36 депутатів: 22 робітники, 11 службовців, 3 селян, в т. ч. 15 комуністів і 3 комсомольці.
У грудні 1923 року комуністи Волновахи рішуче підтримали ЦК РКП(б) у його боротьбі проти опозиціонерів, в наступному — одностайно схвалили рішення XIII партконференції і XIII з'їзду РКП(б). Партійний осередок вузла поповнювався за рахунок передової частини робітників. Вузлова профспілка налічувала в своїх рядах 450 робітників, з них в партію тільки під час ленінського призову вступило понад 50 чоловік. Це — Ф. Новиков, Г. Нестеренко, І. Самійленко, М. Лубенець та ін.. Вузловий партійний осередок виріс на грудень 1925 року до 92 чоловік проти 29 — в 1923 році. Комсомольська організація вузла в той час налічувала 32 члени. На заклик комуністичного осередку багато робітників вступили до «Товариства сприяння юним ленінцям». У травні 1924 року у селищній школі було створено піонерську організацію. У 1924 році в селищі і на станції працювало 2 політшколи, 90 проц. робітників передплачували журнал «Большевик», газети «Правда», «Гудок» та ін. При клубі ім. К. Маркса організували ленінський куток, виходила стінгазета,, працював лікнеп, гуртки безбожників, робкорів, бібліотека з читальним залом, драматичний, хоровий та ін. гуртки. Велику роботу проводили жінки-делегатки І. Гнуча, О. В. Шульга, Є. Г. Варуша, А. А. Новикова (Писарева) та інші.
Зростала трудова активність населення. Уже в 1924 році вантажооборот станції досяг 2/3 довоєнного рівня. Провадилися роботи по ремонту колії та рухомого складу.
Винятково швидко розвивався вузол Волноваха в роки індустріалізації країни. Залізничники одержали й почали освоювати випущені вітчизняною промисловістю нові паровози, великовагові вагони. Розгорнувся рух за режим економії і раціоналізацію виробництва. У 1928/1929 рр. вантажооборот станції становив 106 371 тонну, тобто виріс у 3,3 раза порівняно з 1913 роком. У 1927 році тут було збудовано електростанцію. На заклик парторганізації трудящі селища у 1929 році дружньо передплатили Третю державну позику індустріалізації країни, включилися у змагання ударних бригад. Комсомольська організація вузла, що налічувала на той час 150 членів, створила загони «легкої кавалерії». На лютий 1930 року усі робітники і службовці вступили в ударні бригади, незабаром Волноваха стала ударним залізничним вузлом.
Енергійно боролися трудящі Волновахи за виконання п'ятирічних планів. Уже на середину 1932 року на вузлі з 27 паровозів — 26 було переведено на госпрозрахунок. Машиністи депо довели середньодобовий пробіг паровоза до 153 км замість 63 км на початок 1931 року, кількість «хворих» паровозів за цей час скоротилася з 33 проц. до 12,5 проц., а простої вагонів — з 29,5 проц. до 13,9 проц.
