Жителі Волновахи брали також участь у партизанському русі в інших районах країни. Так, син Ф. В. Філіпських — Євген — вихованець Волноваської комсомольської організації, що працював до війни спершу машиністом, а потім вагонним майстром на станції Волноваха, а з перших днів Великої Вітчизняної війни був на фронті. У серпні 1941 року він потрапив в оточення й організував партизанську бригаду «Полум'я», яка протягом 3 років діяла в лісах Білорусії. За виявлену мужність і героїзм у боротьбі з фашистськими загарбниками йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після війни полковник Є. Ф. Філіпських працював на партійній роботі в Білорусії.
За 23 місяці окупації фашисти завдали місту величезних збитків. Понад 1 тис. радянських громадян вони вигнали з Волноваського району на каторжні роботи до гітлерівської Німеччини. Особливо лютували фашисти напередодні свого відступу. Вони зруйнували вокзал, паровозне й вагонне депо, електростанцію, майже всі технічні споруди, зв'язок, станційні колії, систему і засоби водопостачання. В руїнах лежали 2 школи, лікарня, палац культури, 46 житлових будинків, службові і технічні приміщення вузла. Було зруйновано 32 км залізничної колії. Збитки, завдані тільки залізничному транспорту, становили близько 36 млн. крб. Другу колію на дільниці Волноваха—Маріуполь фашисти зняли і вивезли. Майже цілком було знищено майно колгоспів «Культурна революція» і «Червоний партизан», а також підсобного господарства вузла — радгоспу «Транспортник».
10 вересня 1943 року після запеклих боїв на річці Кальміусі частини 28-ї армії Південного фронту (воїни 11-го танкового корпусу під командуванням генерала М. М. Радкевича і 5-го гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генерала О. Г. Селіванова) визволили Волноваху від окупантів. У боях за місто відзначилася 3-я гвардійська стрілецька дивізія генерала К. О. Цаликова. Землякам-уральцям цієї дивізії Свердловський обком ВКП(б) надіслав привітання, в якому говорилося: «Ваші воєнні подвиги запалюють трудящих Уралу на нові успіхи в ім'я якнайшвидшого розгрому і вигнання німецьких окупантів з України. Від щирого серця бажаємо вам нових успіхів». У визволенні міста брали участь також і пілоти полку тричі Героя Радянського Союзу О. І. Покришкіна.
Відразу ж після вигнання гітлерівців трудящі Волновахи приступили до відбудови економіки міста. Цією роботою керували Волноваський райком КП(б)У, райвиконком і міська Рада депутатів трудящихся, що відновили свого діяльність 10 вересня 1944 року. На відбудові вузла, крім залізничних військ, щодня працювало близько 515 жителів міста.
Трудящі міста взяли активну участь у збиранні подарунків для Червоної Армії і коштів на будівництво танків для 65-ї танкової бригади, що визволяла Волноваху. Залізничники вузла зібрали 658 тис. крб., колгоспник І. Я. Шпаренко передав з власних заощаджень 30 тис. крб., а всього трудящі міста внесли у фонд оборони 1458 тис. карбованців.
Додаючи величезні труднощі, люди працювали під лозунгом «Все для фронту, все для перемоги». Розгорталося масове соціалістичне змагання. У 1944 році серед 2549 робітників і службовців вузла понад 1380 були стахановцями і 674 — ударниками. Річний план колектив паровозного депо виконав на 130 проц., вагонного — на 140 проц., дистанції зв'язку — на 141 проц., станції Волноваха — на 147 проц. На 225—235 проц. виконали виробничі завдання колективи механічного і комсомольсько-молодіжного автоматного цехів, очолювані комуністами Г. В. Чувилком і П.Є. Циганком. Взірець у праці показували машиністи паровозів М. В. Гарасько, І. І. Макаренко, К. С. Бельдей, І. Г. Тараненко, С. І. Валика, механік-раціоналізатор В. Д. Ярославцев. По 2—3 норми виконували щодня Г. К. Сарака, О. Плахтієнко, І. Пустовійт, Б. Гаркуша, А. Маринець та ін. Комсомольська організація вузла, що налічувала 1944 року 192 чоловіка, створила 15 комсомольсько-молодіжних цехів, змін і бригад, які систематично перевиконували виробничі завдання. У 1944 році паровозне і вагонне депо станції Волноваха кілька разів завойовували перше місце на Південно-Донецькій залізниці, а колектив першої дистанції зв'язку і сигналізації було нагороджено перехідним Червоним прапором НКШ і ВЦРПС. Робітники вузла подавали велику допомогу і підшефним колгоспам — «Культурна революція», «Червоний партизан» і радгоспу «Транспортник». У 1944 році ці колгоспи і радгосп повністю освоїли свої довоєнні посівні площі. Велика група волноваських залізничників брала участь у відбудові транспорту у визволених західних областях країни.
